ОСОБЛИВОСТІ НАЗОЦИТОГРАМ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ОРАЛЬНИХ БАКТЕРІАЛЬНИХ ІМУНОМОДУЛЯТОРІВ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ З ГОСТРИМИ БРОНХІТАМИ

О.Є. Абатуров. Н.М. Токарєва ДЗ Дніпропетровська медична академія МОЗ України КЗ « Дніпропетровська МДКЛ №1» ДОР» м. Дніпропетровськ, Україна

Доцільність включення бактеріальних лізатів в схему терапії та реабілітації гострих бронхітів у дітей на сьогодення підтверджена результатами багатьох вітчизняних та закордонних досліджень. Тому метою дійсного дослідження було вивчення особливостей змін назоцитограм у дітей раннього віку з гострими бронхітами (ГБ), в схему лікування яких включали бактеріальний імуномодулятор «Бронхо-мунал П» у дозах та за схемою виробника. Під нашим наглядом знаходилось 100 дітей віком від 6 місяців до 2 років з ГБ, серед яких у 40% спостережень у перші дні перебігу захворювання за результатами назоцитограм було підтверджено наявність виразного місцевого нейтрофільного запалення, що обумовило включення в схему лікування бактеріального імуномодулятора та сформувало першу групу спостереження. Більшість дітей першої групи спостереження (32 дитини) на момент обстеження переносили повторні епізод ГРВІ у своєму житті (другий або третій за кратністю), середній вік цих дітей складав 11,6 місяців у середньому. Другу групу спостереження склали 25 дітей, які в періоді клінічного одужання ГБ реалізовували нейтрофільне запалення на слизових носу, в той час, як на початку хвороби за результатами назоцитограм характеризувались лише наявністю слизу без вмісту нейтрофілів. Клінічними особливостями дітей другої групи спостереження було наявність більш тривалого перебігу ГБ з ринітом, який характеризувався виразним набряком слизової оболонки носу, і тривалість якого у середньому складала більше 7-10 днів.

Дітям другої групи спостереження «Бронхо-мунал П» включали в схему реабілітаційних заходів після перенесеного ГБ. Паралельно з оцінкою назоцитограм проводили вивчення стану мікробіоценозу слизових верхніх дихальних шліхів у всіх дітей, які були під наглядом. За результатами бактеріологічного дослідження слизових, у 45% всіх спостережень висівалась нормальна мікрофлора ВДШ. В назоцитограмах дітей, які мали ознаки нейтрофільного западення найбільш часто було зареєстровано висівання S.aureus, грибів р.Candida та Kl.pneumoniae. В періоді одужання ГБ відновлення показників назоцитограми відбувалось у всіх дітей першої групи, що супроводжувалось формуванням стану еубіозу у 2/3 дійсних спостережень. Результати контрольних назоцитограм, проведених щомісячно на фоні терапії бактеріальним імуномодулятором, так і після (через 3 місяці після початку лікування) як у дітей першої, так і дітей другої групи спостереження показали відсутність запальних змін назоцитограм, що супроводжувалось формуванням стану еубіозу у всіх дітей.
За нашими даними, включення бактеріального імуномодулятору в схему терапії ГБ у дітей першої групи спостереження призводило до вірогідного зменшення тривалості перебування у стаціонарі цих дітей на 1- 2 дні, що за даними катамнестичного спостереження поєднувалось зі зменшенням частоти ГРВІ у 1,4 рази у середньому у дітей першої і другої груп спостереження та було зафіксовано більш легкий перебіг тих ГРВІ, яких не вдалось запобігти, що не потребувало госпіталізації дітей до стаціонару.

Таким чином, використання орального бактеріального імуномодулятору «Бронхо-мунал П» як в схемах лікування гострих бронхітів у дітей раннього віку, так і з метою реабілітації цих дітей після перенесених ГРВІ, сприяє відновленню мікробіоценозу слизових верхніх дихальних шляхів, що підтверджується динамікою змін назоцитограм та даними мікробіологічного дослідження.

СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ТЕРАПІЇ АТОПІЧНОГО ДЕРМАТИТУ У ДІТЕЙ

Токарчук Н.І., Старинець Л.С., Процюк Т.Л., Чекотун Т.В., Савицька Т.В., Лагода В.В., Гарлінська Ю.В.

м. Вінниця, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Атопічний дерматит (АД) – одна із патологій, яка суттєво погіршує якість життя хворого, оскільки існує необхідність тривалого медикаментозного лікування, дотримання дієтичних рекомендацій, вибіркового використання гігієнічних рекомендацій. Мультифакторіальний патогенез, варіабельність перебігу АД диктують необхідність комплексного підходу до терапії, поєднання різних видів терапевтичних заходів. Однак на всіх стадіях хворим показана зовнішня терапія.

Підходи до терапії АД в останні роки суттєво змінились, так як в патогенезі хвороби все більше значення надається запальному фактору в шкірі. Це призвело до більш широкого використання мембраностабілізаторів та протизапальних препаратів. На підставі багатолітнього досвіду використання топічних кортикостероїдів, не викликає сумнівів їх терапевтична цінність, особливо для лікування резистентних до традиційної терапії, важко перебігаючих форм алергодерматозів у дітей. Однак рецидивуючий та рефрактерний перебіг АД потребує їх тривалого використання, що поєднано з появою небажаних побічних ефектів. Хоча потенційно побічні ефекти цих препаратів відомі та є можливість до їх запобігання, у батьків досить часто виникає недостатня впевненість у безпечності, а інколи «стероїдофобія». Продовжується пошук нових препаратів високої ефективності та безпечності для дітей. У цілому головна мета сучасної терапії АД може бути сформульована як переривання «атопічного марша».
Оптимальною в таких випадках є розробка комбінованих препаратів, які володіють як антибактеріальними, так і відновлюючими властивостями. До таких препаратів відноситься крем Сікальфат від Дерматологічних Лабораторій Авен. Сікальфат – це суміш, що складається з термальної води, сукральфату, міді, цинку. Компоненти крему Сікальфат та їх властивості забезпечують ефективне відновлення, антибактеріальну та протизапальну дію.

Таким чином, в одному препараті об’єднані взаємодоповнюючі активні компоненти. Крем Сікальфат забезпечує заспокоєння шкіри, усуває подразнення, володіє антибактеріальними властивостями, попереджає вторинне інфікування. Крем Сікальфат не має обмежень за віком використання, за площиною нанесення, об’єму аплікації та тривалості використання.
Метою дослідження була оцінка ефективності та безпечності використання крему Сікальфат у дітей першого року життя із АД.

Матеріал та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилось 56 дітей у віці від 2-х місяців до 1 року життя. З них було 35 хлопчиків (62,5%) та 21 дівчинка (37,5%).Критерієм включення у дослідження була наявність АД у дітей. Критеріями виключення дітей із дослідження були наявність мокнуття шкіри. В залежності від метода лікування, хворих основної групи за результатами рандомізації розподілили на 2 підгрупи. у дітей 1 підгрупи був використаний крем Сікальфат, який наносили легким втиранням у вогнища пошкодження двічі на добу протягом 14 діб. Основним результатом було зменшення свербежу, зниження інтенсивності основних симптомів та площі ураження, а також зменшення тяжкості АД.

Дітям 2 підгрупи, крім вище перерахованого, у перші 3-5 діб були призначені топікальні кортикостероїди, які наносили 1 раз на добу у ранішні години.
Більшість дітей включених у дослідження були у віці 4-6 місяців із переважанням атопічного дерматиту середнього ступеня тяжкості (57,4%). У переважної більшості дітей (75,4%) АД маніфестував у перші 3 місяці життя. Встановлено, що з перших днів лікування у дітей 1-ої та 2-ої підгруп клініка захворювання покращилась – зменшились запальні прояви на шкірі. На 10 добу лікування у більшості(82%) дітей 1-ої та 2-ої груп достовірно покращився сон та апетит, повністю (43%) або частково (55%) очистився шкірний покрив та значно згасли прояви гострого процесу на шкірі.
Отже, однакову ефективність забезпечили обидва методи лікування АД у дітей раннього віку як з використанням сікальфату у вигляді монотерапії, так і в поєднанні з топічними кортикостероїдами.
У середньому SCORAD індекс зменшився до 23,8±5,6 одиниць. . Таким чином, динаміка шкірних проявів при використанні крему Сікальфат без залучення топікальних стероїдів в 1 підгрупі та при призначенні короткого курсу топікальних кортикостероїдів у 2-ій підгрупі практично однакова, що дозволяє у багатьох випадках переглянути та обмежити покази до призначення кортикостероїдної терапії при загостренні АД у дітей.
Таким чином, наш перший досвід використання крему Сікальфат свідчить про те, що комбіновані препарати, які містять антисептичні речовини та речовини, які посилюють відновлення шкіри надає можливість проводити високоефективне лікування пошкодженої шкіри у дітей, хворих на АД. При цьому лікар отримує унікальну можливість, використовуючи один зовнішній препарат, впливати на суттєві фактори, які супроводжують атопічну шкіру у дітей раннього віку.

Особенности вариабельности сердечного ритма детей, жителей юго-восточных регионов Украины

Тымченко С.Л., Негериш А.В., Слюсаренко А.В., Евстафьева Е.В.

Крымский государственный медицинский университет им. С. И. Георгиевского, Симферополь Детский неврологический санаторий «Искра» МОЗ Украины, Евпатория

В последние десятилетия все больше внимания уделяется вопросам оценки функционального состояния и особенностям адаптации к различным факторам организма детей. При оценке функционального состояния, адаптационных возможностей организма, которые обеспечиваются системами регуляции, в том числе и вегетативной нервной системой, необходимо учитывать влияние кофакторов, к которым помимо психологических и конституциональных особенностей, возраста и пола можно отнести и экологически неблагоприятную обстановку.

Целью данной работы было выявить особенности регуляции сердечно-сосудистой деятельности детей 9-16 лет, жителей юго-восточных регионов Украины (Запорожской, Днепропетровской и Донецкой областей).
Известно, что анализ показателей вариабельности сердечного ритма (ВСР) позволяет оценить баланс симпатического и парасимпатического отделов вегетативной нервной системы (ВНС), общую активность регуляторных механизмов, влияние сегментарных и надсегментарных структур, а значит адаптационные возможности организма. Изучение ВСР проводили у 94 детей обоего пола (33 мальчика и 61 девочка), которые находились на санаторно-курортном лечении в неврологическом санатории «Искра» (г. Евпатория), с помощью автоматизированного комплекса «Cardio». Регистрацию ЭКГ производили на протяжении 5 минут в покое в горизонтальном положении, с построением динамического ряда кардиоинтервалов и последующей оценкой методами временного и спектрального анализа ритма сердца. Анализ ВСР проводили в соответствии с рекомендациями группы Российских экспертов (Баевский и др., 2001) и стандартами Европейского общества кардиологов и Североамериканского общества электростимуляции и электрофизиологии (Heart rate variability, 1996). При временном анализе вычисляли следующие показатели: Мо, АМо, ИН, ?Х, SDNN, RMSSD, pNN50. Частотный анализ осуществлялся с использованием преобразования Фурье и анализом компонентов плотности спектральной мощности в общепринятых диапазонах: HF, LF и VLF, а также индекс ваго-симпатического взаимодействия LF/HF.

Средние величины таких спектральных показателей как общая мощность спектра (TP), очень низкочастотная (VLF), низкочастотная (LF), высокочастотная (HF) составляющие спектра и соотношения LF/HF составили 7602,80±930,11 мс2, 1984,32±428,56 мс2, 2458,67±274,68 мс2, 3159,77±389,81 мс2 и 0,98±0,06 соответственно. Значения временных показателей составили: Мо (820,15±13,20 мс), АМо (27,03±1,05 %), ?Х (417,93±21,33 мс), SDNN (81,35±4,88 мс), RMSSD (82,03±4,86 мс), pNN50 (38,71±2,15 %) RRNN (821,12±11,83 мс), ИН (67,53±9,24).
Оценка преобладающего типа вегетативной регуляции по данным анализа ВСР (Шлык Н.И., 2003) показала, что в данной группе отмечается умеренное преобладание автономной регуляции сердечного ритма, о чем свидетельствуют увеличенные показатели SDNN, ?Х, RMSSD, PNN50% и малые значения ИН, AMо и умеренно высокие абсолютные значения TP, HF, LF. Пограничные значения показателей ВСР, выявленные у детей, проживающих в регионах с повышенной антропогенной нагрузкой, по всей видимости, связаны с мобилизацией функциональных резервов организма в экологически неблагоприятных условиях и направлены на повышение адаптационных возможностей организма.

Таким образом, данные значения показателей ВСР, характеризующие состояние нейро-гуморальной регуляции сердечной деятельности и адаптационных реакций организма детей и подростков, жителей юго-восточных регионов Украины, можно расценивать как начальные признаки перехода организма на более высокий уровень функционирования, сопровождающегося напряжением регуляторных систем, что в свою очередь свидетельствует об угрозе срыва адаптации.

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МІНЕРАЛЬНОГО ПРОФІЛЮ У ДИТЯЧІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

Фролова Т.В., Охапкіна О.В., Атаманова О.В., Дубоносов В.Л. м. Харків

Одним з головних пріоритетів державної політики України є охорона здоров’я дитячого населення. Характерними тенденціями стану здоров’я дитячого населення є істотні регіональні коливання показників рівнів захворюваності та поширення хвороб, що обумовлено насамперед різними екологічними характеристиками навколишнього середовища до яких найбільш чутливий зростаючий організм дитини.
Мета дослідження: встановити особливості формування мінерального профілю дітей в залежності від екологічної характеристики регіону проживання.
Проведено порівняльний аналіз мінерального складу волосся у випадковій вибірці серед умовно здорових дітей шкільного віку (6 - 18 років), які постійно мешкають у різних за екологічним станом регіонах Східної України: 235 дітей – мешканців з екологічно несприятливого регіону (І регіон) та 201 дитина з відносно екологічно чистого регіону (ІІ регіон). Визначення вмісту МЕ у волоссі проводили методом масс-спектрометрії з індуктивно зв’язаною плазмою на апараті «ElvaХ».

Аналіз елементного складу волосся дітей, які постійно мешкають у ІІ регіоні показав, що мінеральний профіль дітей характеризується дисбалансом ессенціальних елементів за рахунок зниження рівню Ca, Zn, Mg, P та значного зменшення рівню умовно-есенціального Fe. Спектр умовно-токсичних та токсичних МЕ у дітей цього регіону представлено досить незначним вмістом Ti (0,0465%), Pb (0,045%) та Sr (0,0225%), що не перевищує токсичний поріг для цієї групи МЕ. Мікроелементний профіль умовно здорових дітей, які постійно мешкають у І регіоні характеризується виразним зниженням ессенціальних мікроелементів: Ca, Zn, I та Mn та підвищеним накопиченням умовно-токсичних МЕ: Ni, Cr, Cd та Rb (р<0,05). Окрім цього, мінеральний статус школярів характеризується наявністю в значних концентраціях токсичних мікроелементів Pb (0,102%), Sr (0,089%) та As (0,0211%).

Аналіз результатів дозволив встановити вікові особливості формування мінерального профілю дітей та відмінності залежно від регіону проживання. Для дітей регіону з відносним екологічним благополуччям притаманні наступна динаміка мінерального профілю у віковому контексті: у школярів молодшої вікової групи відмічається більш високе накопичення умовно-токсичних і токсичних МЕ (Pb – 0,079 і 0,011%; Sr – 0,031 і 0,014%; Ni – 0,05 і 0,02%; Cl – 0,06 і 0,03% відповідно, р<0,005), окрім Ti, вміст якого збільшується з віком (0,025 і 0,068% відповідно, р<0,005). На нашу думку, підвищений вміст токсичних МЕ у дітей цієї вікової групи обумовлено більш високою пластичністю і чутливістю дитячого організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища, та недосконалістю процесів саногенезу у молодшому віці. Одночасно із підвищеним накопиченням умовно-токсичних і токсичних МЕ у дітей молодшої шкільної групи відмічається зменшення вмісту ессенціальних МЕ у порівнянні із дітьми старшого шкільного віку. Найбільш виразні зміни відбуваються з боку вмісту К (1,72 і 3,87% відповідно, р<0,005), Na (0,076 і 0,525% відповідно, р<0,005), Fe (0,3 і 2,255% відповідно, р<0,005) та Zn (0,73 і 2,84% відповідно, р<0,005). Окрім того для дітей молодшої шкільної групи ІІ регіону на відміну від дітей старшого шкільного віку характерно менший рівень умовно-ессенціальних МЕ, а саме S (0,96 і 1,31% відповідно, р<0,005), Cr (0,31 і 1,32% відповідно, р<0,005) та Cu (0,13 і 0,61% відповідно, р<0,005), які при перевищенні певної межи призводять до негативних наслідків в організмі дитини.

Стосовно вікової динаміки мінерального профілю дітей з екологічно несприятливого регіону, звертає на себе увагу, що з віком складова частина Pb зростає в середньому на 0,38% за рік, Al та Sr більш ніж 0,5% за рік (р<0,05). У пубертатному віці відмічається експоненціальне збільшення Ni (+1,3% за рік) та Cd (+0,94% за рік у відповідному віковому періоді) (р<0,05). Безумовно, це пояснюється станом екологічного середовища великого промислового регіону. На тлі підвищення накопичення токсичних та умовно-токсичних МЕ у дітей цього регіону відмітається подальше зниження ессенціальних МЕ, які ще у молодшому віковому періоду мали дефіцитні значення: рівень Ca зменшується на 15%, Zn – на 21% та рівень Mn знижується на 14% у порівнянні з дітьми молодшого віку.

Таким чином, екологічні особливості регіону проживання дитини створюють специфічний мінеральний профіль та обумовлюють мінеральний дисбаланс, навіть, в умовно здорових дітей, що у свою чергу може стати підгрунттям щодо формування та розвитку хронічної патології. Саме тому у системі моніторингу здоров’я дитячого населення необхідно визначення регіональних особливостей мінерального профілю дітей, що дозволить своєчасно виявляти та підвищувати рівень донозологічної діагностики екологічно детермінованих захворювань.

НОВЫЕ МЕТОДИКИ В ВОССТАНОВИТЕЛЬНОМ ЛЕЧЕНИИ ДЕТЕЙ С ПОСЛЕДСТВИЯМИ ЧЕРЕПНО-МОЗГОВОЙ ТРАВМЫ НА САНАТОРНО-КУРОРТНОМ ЭТАПЕ

Чепурная Л.Ф., Григорьева Н.С.

ГУ "Украинский НИИ детской курортологии и физиотерапии МЗ Украины", г. Евпатория

Проблема детского нейротравматизма с конца прошлого века остается чрезвычайно актуальной. Необходимость всестороннего изучения черепно-мозговых повреждений обусловлена не только увеличением частоты и распространенности их у детей и подростков, но и формированием в большинстве случаев текущего травматического процесса, либо обострением резидуально-органических изменений в мозге. Поэтому одной из задач стоит разработка новых методов восстановительного лечения, в том числе, и на санаторно-курортном этапе.
Под наблюдением находилось 180 больных с последствиями закрытой черепно-мозговой травмы (ЧМТ) в возрасте от 5 до 17 лет, (60,0%) мальчиков и (40,0%) девочек. Наиболее частой причиной ЧМТ являлись транспортные катастрофы, падения с высоты и удар по голове. Последствия ЧМТ, обусловленные сотрясением головного мозга (СГМ) наблюдались у 124 (68%), обусловленные ушибом головного мозга (УГМ) были у 59 (32,%) детей. У детей с последствиями ЧМТ преобладали жалобы церебрастенического характера.

Проведенный анализ клинико-функциональных и лабораторных параметров у детей с последствиями ЧМТ установил, что состояние больных отличалось по характеру жалоб, так сенсорные нарушения, снижение памяти, внимания, чаще наблюдались у детей с УГМ, а признаки церебральных ангиодистонических и вегетативных нарушений (метеолабильность, тошноты, рвоты, носовые кровотечения и лабильность ЧСС, АД) чаще отмечались у детей с СГМ.
По данным электроэнцефалографических исследований нарушения функционального состояния центральной нервной системы (ЦНС) у детей с последствиями ЧМТ легкой степени обусловлены следующими факторами: травматическим действием на головной мозг с последующей сосудистой недостаточностью на корковом уровне и комплексом многоуровневых адаптивно-компенсаторных реакций ЦНС, направленных на защиту корковых отделов головного мозга, от гипоксического повреждения.

При этом нарушения регистрировались в виде снижения функциональной активности корковых отделов головного мозга относительно возрастных норм и уменьшением диапазона приспособительных реакций ЦНС. Наибольшая выраженность указанных отклонений отмечена у больных со сроком давности травмы 7-12 месяцев. В дальнейшем динамика показателей биоэлектрической активности характеризовалась преобладающей тенденцией нормализации функционального состояния ЦНС. В отдаленные сроки (более двух лет) после травмы у 30% больных наблюдалась стойкость билатеральной сосудистой недостаточности и у 17% детей значительное снижение уровня функциональной активности коры.

Комплексное санаторно-курортное лечение у 180 детей с последствиями ЧМТ включало ЛФК, массаж, климатотерапию, и являлось базисным для всех больных. Были сформированы 4 основные группы:
1. аппликации иловой грязи по сегментарно-рефлекторной методике - «грязевая лента» вдоль позвоночника через день. Импульсная магнитотерапия на воротниковую зону в дни свободные от грязелечения;
2. жемчужные ванны через день, в свободные от бальнеолечения дни отпускали импульсную магнитотерапию на воротниковую зону;
3. йодобромные ванны через день, в свободные от бальнеолечения дни отпускали нисходящую продольную гальванизацию позвоночника;
4. жемчужные ванны через день в свободные от бальнеолечения дни отпускали восходящую продольную гальванизацию позвоночника.
Дифференцированное назначение лечебных комплексов у детей с последствиями ЧМТ было обосновано клинической формой (УГМ и СГМ), сроком травмы и особенностями клинико-функционального состояния. Изучаемые лечебные комплексы характеризовались патогенетическим механизмом действия и имели разную направленность. Грязелечение и магнитотерапия способствовали нормализации церебральной гемо-ликвородинамики и, в значительной степени, функционального состояния корковых отделов головного мозга, улучшая психоэмоциональное состояние, снижая высокий уровень нейротизма, утомляемости, раздражительности и повышая эмоциональный тонус. Этот комплекс можно рекомендовать детям со сроком давности травмы от 4 месяцев и более. Жемчужные ванны и магнитотерапия применялась у детей с нормальными показателями ЭЭГ и значительными вегетативными нарушениями. Этот комплекс более благоприятен для детей с посттравматическим периодом от 6 до 12 месяцев. Жемчужные ванны и восходящая гальванизация способствовали улучшению церебральной гемодинамики, снижению ЭЭГ признаков умеренной сосудистой недостаточности на корковом уровне и улучшению когнитивных функций, рекомендованы больным с последствиями ЧМТ в посттравматическом периоде от 1 года. Седативное действие для больных с УГМ со сроком давности после 1 года оказал лечебный комплекс с йодобромными ваннами и нисходящей гальванизацией.

Разработаны лечебные комплексы, которые назначаются с учетом клинического состояния, показателей биоэлектрической активности головного мозга, церебральной гемо-ликвородинамики, когнитивных функций и психоэмоционального состояния в разные посттравматические периоды у больных с последствиями ЧМТ, которые повышают эффективность реабилитации и улучшают качество жизни детей с последствиями ЧМТ.

ЗМІНИ ФУНКЦІЇ БРОНХІАЛЬНИХ РЕЦЕПТОРІВ У ДІТЕЙ, ЩО МЕШКАЮТЬ В УМОВАХ ПРОМИСЛОВОГО МІСТА ТА ЗАЗНАЮТЬ ВПЛИВУ ТЮТЮНОВОГО ДИМУ

Чергінець В.І., Ільченко С.І., Башкірова Н.С. Днепропретровск

Багатьма науковими дослідженнями доведено, що у осіб, які зазнають негативного впливу тютюнопаління, ризик виникнення патологічних змін та формування захворювань в органах дихання значно підвищується. Ще більшим цей ризик стає при навантаженні організму тютюновим димом в умовах антропогенного забруднення атмосфери. Найбільш вразливою в цих умовах виглядає дихальна система, яка безпосередньо контактує з агресивним зовнішнім середовищем. Особливо це стосується дихальної системи дітей, остаточне формування якої ще не завершилось. Саме тому, визначення найбільш ранніх патологічних змін в дихальних шляхах дітей під впливом тютюнового диму та інших шкідливих факторів зовнішнього середовища, коли ці зміни ще не стійкі і їх становленню можна запобігти – є актуальною науковою задачею.
Метою нашого дослідження було вивчення особливостей бронхіального реагування на інгаляції гіпотонічного розчину у дітей, що мешкають у середовищі антропогенного забруднення атмосфери та встановлення зв’язку між його рівнем та тютюнопалінням. Нами обстежено 51-а респіраторно асимптомна дитина віком від 10 до 16 років, 20 хлопчиків та 31 дівчинка. Вентиляційні порушення І ст методом спірографії було виявлено у 7 дітей (13,7%), частіше порушення по змішаному типу.

Для дослідження стану неспецифічного бронхіального реагування використовуючи бронхопровокаційний тест з гіпотонічним подразником (дистильованою водою). Підвищене бронхіальне реагування (ПБР) на введення подразника вважалось підтвердженим у разі зниження показника ОФВ1 у відповідь на вдихання дистильованої води на 15 %. Коли ОФВ1 знижувалось в межах 15-20% ступінь ПБР розцінювали як легкий, 21-30 % середньо тяжкий, та тяжкий, якщо зниження ОФВ1 перевищувало 31 %.
В залежності від навантаження тютюновим димом обстежені діти були розподілені на три групи. Першу склали діти, які не зазнавали впливу тютюнопаління (17,65%). У другу увійшли діти, що були активними курцями (11,76%), а у третю пасивні курці 70,59%.

Аналіз отриманих результатів показав, що у частини респіраторно асимптомних дітей шкільного віку визначається стан підвишенної бронхіальної реактивності у відповідь на інгаляції гіпотонічних подразників та зменшення прохідності дихальних шляхів.

Встановлено, що стан ПБР вірогідно частіше виявляється у тих респіраторно асимптомних дітей, які зазнають впливу, активного чи пасивного, тютюнопаління.
З огляду на цей факт можна вважати, що одним з ранніх механізмів негативного впливу тютюнового диму в умовах промислового міста є зміни рецепторної чутливості бронхіального дерева, а розробка методів протекції його дії виглядає профілактичним засобом розвитку ХНЗЛ у дорослих.

ЛЕЧЕНИЕ ХРОНИЧЕСКОГО ВИРУСНОГО ГЕПАТИТА С У ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ.

Чернега Н.В., Денисова М.Ф., Музыка Н.М., Даниленко Т.А., Дыба М.Б.

ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины», г.Киев

Цель: Оценить эффективность комбинированной терапии ХВГ С у детей с применением отечественного рекомбинантного интерферона альфа-2b (Лаферон-ФармБиотек) в сочетании с рибавирином (ребетол).
Материалы и методы. Под наблюдением находилось 28 детей в возрасте от 5 до 16 лет с диагнозом ХВГ С в фазе реактивации. Диагноз верифицирован клинико-лабораторными показателями, выявлением в крови серологических маркеров. У 100% больных выявлена РНК вируса С. Отмечался 1b генотип у 20 (71,4%) пациентов, 2а генотип - у 6 (21,4%) детей, 3а – у 2 (7,2%). Anti-HVC IgG cor выявлены у всех больных. Вирусная нагрузка была низкой (менее 1х106 копий/мл) у 10 (35,7 %) детей, умеренной (2-10х106 копий/мл) у 12 (42,9%) и высокой (более 11х106 копий/мл) у 6 (21,4%) пациентов. Выраженность цитолиза по уровню АлАТ была минимальной у 9 (32,1%) детей, умеренной у 6 (21,4%) и у 13 (46,5%) уровень АлАТ соответствовал норме. Рекомбинантный интерферон альфа-2b (Лаферон-ФармБиотек) назначали из расчёта 3 млн МЕ на 1 м2 поверхности тела в сутки, 3 раза в неделю, ребетол назначался ежедневно в дозе 10 мг/кг. Продолжительность лечения составила 24 недели. Дополнительно назначались гепатопротекторы (хофитол), энтеросорбенты, лактулоза (нормолакт), витаминотерапия, пробиотики по показаниям. Доза Лаферона-ФармБиотек корректировалась в зависимости от переносимости и эффективности препарата на 4 и 12 неделях терапии. Эффективность лечения оценивали по следующим показателям: быстрый вирусологический ответ (РНК HCV в сыворотке крови ниже 50 МЕ/мл через 4 нед лечения), ранний вирусологический ответ (снижение уровня РНК HCV на 2 Lg (в 100 раз) от исходного через 12 нед лечения), отсутствие РНК HCV в конце терапии, устойчивый вирусологический ответ (УВО) (отсутствие РНК HCV через 24 нед после лечения), а так же по нормализации биохимических показателей. Динамика лечения показала следующее: высокая эффективность лечения отмечена у 8 (28,5%) детей с генотипом не 1b, низкой вирусной нагрузкой и умеренными показателями АлАТ. У 6 (21,8%) детей с исходно минимальными показателями АлАТ, высокой вирусной нагрузкой и генотипом 1b после 6 месяцев лечения наметилась тенденция к снижению вирусной нагрузки. У 14 (50%) детей с генотипом 1b, нормальными показателями АлАТ и умеренной вирусной нагрузкой - эффективность лечения при продолжительности 24 недель была минимальной.

Выводы: При ХВГ С у детей интерферонотерапия в комбинации с рибавирином является методом выбора. Частота полной стабильной ремиссии находится в прямой зависимости от АлАТ и обратной зависимости от величины вирусной нагрузки и генотипа вируса гепатита С. Дозу интерферона, кратность введения и длительность терапии следует определять пациенту индивидуально с учетом прогноза эффективности и риска развития побочных явлений.

ЗАБОЛЕВАЕМОСТЬ И КЛИНИЧЕСКОЕ ТЕЧЕНИЕ РЕСПИРАТОРНЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ И ОСТРЫХ ОБСТРУКТИВНЫХ БРОНХИТОВ У ДЕТЕЙ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ.

Черняева Е. С., Лебедева О.М., Гостищева Е.В., Зонова Н.А.

КГМУ кафедра пропедевтики педиатрии, Симферополь, Украина.

ОРЗ – самая распространенная группа заболеваний. Ежегодно в мире количество заболевших составляет более 500 млн. человек. По данным статистики каждый человек в среднем в год 2 раза болеет гриппом или ОРВИ, а ребенок – 6-8 раз в год. В 60 % случаев ОРЗ протекают с осложнениями, такими как острый бронхит, пневмонии и др. В последнее время среди детей всех возрастных групп участились проявления бронхообструктивного синдрома, который, по некоторым данным, развивается в 45% случаев ОРВИ. По данным ВОЗ обструктивный бронхит в 85% случаев способен рецидивировать, а в 15% - трансформируется в бронхиальную астму.Целью работы являлось изучить динамику заболеваемости ОРЗ и обструктивными бронхитами у детей и особенности их клинического течения.

Методы исследования: изучены и проанализированы истории болезни детей, находящихся на стационарном лечении в ЦРКБ в 2005 и 2011 годах.
Результаты исследования: заболеваемость ОРЗ в 2005 г. была 429 и в 2011– 789 случаев, в том числе острыми обструктивными бронхитами: в 2005 г. – 76 и 105- в 2011г. соответственно. В возрастном аспекте обструктивными бронхитами болели следующим образом: дети до года- 27 (35,5%) в 2005 г., а в 2011 – 38(36,1%); дети от года до трех в 2005-25(32,9%), а в 2011-27(25,7%): от 3 до 7 лет в 2005 году было 9 детей (11,8%), а в 2011 – 15 (14,2%). Дети школьного возраста болели следующим образом; в 2005 г.- 15(19,74%) человек, а в 2011- 25(23,8%). Кроме того, обструктивным бронхитом в 2005 году болело 49 мальчиков( 63,2%) и 27 девочек (36,8%) и 68 мальчиков (64,7% ) и 37 девочек (35,6%) в 2011 году. Отмечено, что 5 человек в возрасте 1-5 лет
( 6,5%), которые в 2005 году получали лечение по поводу обструктивного бронхита, в 2011 году были госпитализированы с диагнозом БА, обострение.
Выводы: 1) Заболеваемость ОРЗ в последние годы возросла по сравнению с 2005 г. более, чем в 1, 5 раза, что, возможно, связано с продолжением циркуляциии вируса гриппа с новой антигенной структурой.
2) Возросла соответственно заболеваемость обструктивными бронхитами у детей – в среднем на 38,2 %.
3) Заболеваемость обструктивными бронхитами у мальчиков почти в 2 раза выше, чем у девочек.

4) Максимльная частота встречаемости бронхообструктивного синдрома отмечается у детей первых трех лет жизни.
5) До 7% случаев обструктивного брнхита способно трансформироваться в бронхиальную астму.6) Повышенная заболеваемость ОРЗ и увеличение осложнений, таких как острый обструктивный бронхит демонстрируют, что специфическая профилактика, позволяющая избежать или смягчить такие последствия, остается актуальной.

ВПЛИВ ФЕРОТЕРАПІЇ НА ВІДНОВЛЕННЯ ПОКАЗНИКІВ КОГНІТИВНИХ ФУНКЦІЙ У ДІТЕЙ 5-6 РОКІВ З ДЕФІЦИТОМ ЗАЛІЗА

Чечель В.В., Мокія-Сербіна С.О., Василенко Н.В. ДЗ «Дніпропетровська медична академія» МОЗ України

Проблема дефіциту заліза у дітей виходить за рамки суто медичних аспектів, оскільки доведено, що нестача заліза призводить до затримки фізичного, інтелектуального та психомоторного розвитку, збіднення емоційної сфери та порушення поведінки. Причому, формування залізодефіцитного стану є процесом довготривалим, який спричиняє негативні наслідки ще на ранніх етапах свого розвитку, значно раніше за клінічні прояви та лабораторні зміни. Більше того, ці порушення зберігаються довго, незважаючи на лікування та корекцію дефіциту заліза, і можуть безповоротно впливати на когнітивні функції.
Метою нашого дослідження було визначити вплив залізовмісного препарату Актиферин на відновлення показників когнітивних функцій у дітей 5-6 річного віку з дефіцитом заліза.
Під спостереженням знаходилося 125 дітей 6,0+0,8 років, вихованців дошкільних дитячих закладів. Після проведення клініко-гематологічних та біохімічних досліджень сформовано дві групи: основну – діти, в яких встановлено дефіцит заліза (n=75), серед них 54 дитини мали латентний дефіцит заліза (ЛДЗ), 21 дитина - залізодефіцитну анемію I ступеня (ЗДА) і контрольну – соматично здорові діти (n=50). Всім дітям проводилося визначення рівня показників когнітивних функцій за допомогою фрагментів «Орієнтовної комплексної програми вивчення готовності дитини до шкільного навчання» перед початком лікування та через 1,3,6,12 місяців від початку лікування. Пацієнти із ЗДА отримували феротерапію препаратом Актиферин 5мг/кг на добу за елементарним залізом. Контроль ефективності призначеної дози здійснювався шляхом визначення підйому рівня ретикулоцитів на 7-14 день лікування. Терапія поводилася до нормалізації рівня гемоглобіну, а надалі продовжувалася у підтримуючий дозі 2 мг/кг на добу до нормалізації показників обміну сироваткового заліза та феритину. Пацієнтам із латентним дефіцитом заліза призначали Актиферин по 2 мг/кг на добу до відновлення пулу депонованого заліза. Результати феротерапії оцінювали за гематологічними і біохімічними показниками через 1, 3, 6,12 місяців від початку лікування. Статистична обробка даних досліджень проводилась з використанням програми STATISTICA 6,0 за допомогою непараметричних критеріїв Sign-test, Wilcoxon test. Різницю між даними вважали вірогідною при р<0,05.

Аналіз отриманих даних свідчить про достовірне зниження показників сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, мови, уяви у всіх дітей з дефіцитом заліза до лікування порівняно з контрольною групою. Більш виражене зниження показників психічних функцій спостерігалося у дітей із ЗДА на відміну від дітей, які мали латентний дефіцит заліза. Відмічено, що на тлі застосування Актиферину в основній групі протягом першого місяця лікування рівень когнітивних функцій залишався без змін, незважаючи на покращення гематологічних показників.
Слід зазначити, що через 3 місяці від початку лікування у дітей з ЛДЗ відбувалося відновлення біохімічних показників, а у дітей із ЗДА - відновлення гематологічних показників та покращення біохімічних, але у всіх дітей з дефіцитом заліза досліджувані психічні функції мали лише характер тенденцій поліпшення без статистично вірогідних розбіжностей.
Підвищення (р<0,05) рівня зорового сприйняття, зорової пам'яті, уваги, мислення, уяви зафіксовано в основній групі через 6 місяців від початку лікування, при чому у дітей з латентним дефіцитом заліза рівень відновлюваних функцій (зорового сприйняття, зорової пам'яті, уваги, мислення, уяви) був вищім, ніж у дітей із ЗДА, але в порівнянні з контрольною групою у всіх зберігалося зниження досліджуваних функцій. При цьому, показники слухового сприйняття, слухової та довільно-образної пам'яті, мови не змінилися.

Привертає до себе увагу, що, незважаючи на вірогідно значуще підвищення рівня всіх когнітивних функцій у дітей із ЗДА через 12 місяців від початку лікування, рівень цих функцій залишався нижчим (р<0,0005), ніж у контрольній групі; разом із тим, у дітей з латентним дефіцитом заліза – відновився до норми (р=0,07).
Беручи до уваги вище викладене, слід відмітити, що відновлення когнітивних функцій відбувалося повільно та зберігалося після припинення прийому препарата Актиферин на протязі 4-5 місяців. Можливо, це обумовлено післядією феротерапії.

Таким чином, у дітей 5-6 річного віку з дефіцитом заліза встановлено зниження рівня показників сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, мови, уяви. Під впливом феротерапії ці психічні функції на протязі 12 місяців у дітей з ЛДЗ відновлюються до норми, а у дітей з ЗДА поліпшуються, але до норми не відновлюються. Отримані дані вказують на необхідність не лише корекції дефіциту заліза у дітей, а й на пошук методів корекції когнітивних порушень.

ПРОБИОТИКИ В ПЕРВИЧНОЙ ПРОФИЛАКТИКЕ АТОПИЧЕСКОГО ДЕРМАТИТА У ДЕТЕЙ

И.М.Шевченко, Е.В. Титкова. Одесский национальный медицинский университет

Проблема аллергии в последние годы является одной из наиболее актуальных для практической медицины, поскольку в большинстве стран мира отмечается стойкий рост аллергических заболеваний, которыми страдает 30 - 40 % населения нашей планеты. По данным ВОЗ, в высокоразвитых странах каждые 10 лет количество больных аллергией увеличивается вдвое и всё чаще отмечается утяжеление клинического течения соответствующих болезней, что приводит к серьёзным социально – экономическим последствиям. Среди заболевших увеличивается число детей раннего возраста В связи со значительной распространенностью аллергических болезней у детей большую актуальность приобретает проблема профилактики аллергической патологии. Однако профилактические мероприятия в «семьях риска» необходимо начинать еще до рождения ребенка, оптимально - на этапе планирования беременности.

В качестве первичной профилактики аллергических заболеваний перспективно применение пробиотиков у беременной с целью предупреждения атопического дерматита у будущего ребенка. Установлено, что прием препаратов лактобактерий в конце беременности и в период вскармливания грудью почти вдвое уменьшает вероятность развития заболевания у детей группы риска в течение первых двух лет жизни. Лактобактерии опосредованно стимулируют синтез секреторного IgA иммуноцитами пищеварительного тракта ребенка, устраняя, таким образом, несостоятельность кишечного барьера. Это способствует формированию пищевой толерантности и предотвращает развитие сенсибилизации.
Целью нашего исследования было изучение эффективности и безопасности «Бифиформа Комплекс» и «Бифиформа Бэби» («Ферросан»,Дания) в перинатальной профилактике аллергических заболеваний у детей.«Бифиформ Комплекс» является уникальной комбинацией Lactobacillus GG (LGG), Lactobacillus acidophilus LA-5, Bifidobacterium BB-12 и также содержит пребиотик инулин. «Бифиформ Бэби»способствует нормализации кишечной микрофлоры у детей с первых дней жизни. В состав «Бифиформ Бэби» входят Bifidobacterium BB-12 и Streptococcus thermophilus TH-4.Микроорганизмы, входящие в состав препаратов, кислотоустойчивы и обладают прогнозируемым уровнем антибиотикорезистентности, укрепляют иммунитет и восстанавливают естественную защиту организма ребенка. Важно, что данные бактерии отнесены к абсолютно безопасным для человеческого организма.

Всем детям при рождении и в шестимесячном возрасте проводились клинические анализы крови, биохимические исследования, изучался уровень IgE.Для оценки тяжести кожных аллергических реакций применялись: система балльной оценки степени тяжести атопического дерматита - SCORADи дерматологический индекс качества жизни младенцев – IDLQI.
Проведено сравнительное контролируемое исследование в параллельных группах, отобранных методом стратифицированной рандомизации по нозоформам среди 102 беременных с неблагоприятным аллергическим анамнезом. По результатам стратифицированной рандомизации пациенты были разделены на 3 группы. 33 беременных в сроке гестации35-36 недель получали перорально «Бифиформ Комплекс» на протяжении 14 дней по 2таблетки в сутки. 33 новорожденных детей этих матерей получили двухнедельный курс «Бифиформ Бэби» по 0,5 мл перорально.Данные пациенты составили первую основную группу. Во вторую основную группу были включены 34 беременных женщин и их 34 новорожденных детей, получивших двухнедельный курс «Бифиформ Бэби» по0,5 мл перорально. Контрольную группу составили 35 беременных и их 35 новорожденных,не получавших исследуемые препараты. Статистически значимых клинических различий между группами не отмечалось.

К шестимесячному возрасту проявления аллергии в первой группе отмечались у15,15% (95% ДИ 2,91 – 27,38) детей, в то же время во второй группе – у 44,11% (95% ДИ 27,42 –60,79), в контрольной группе – у 57,14% (95% ДИ40,74 – 73,53) детей. В соответствии с показателями шкалы SCORAD в первой группе у всех детей отмечалось легкое течение кожных аллергических реакций. Во второй группе у 13,34% (95% ДИ -3,86 – 30,54) детей были зафиксированы проявления аллергии средней тяжести. В контрольной группе у 20% (95% ДИ 2,46 – 37,53) детей отмечались среднетяжелые и у 10% (95% ДИ -3,14 – 23,14) –тяжелые кожные аллергические проявления. По результатам дерматологической шкалы индекса качества жизни младенцев IDLQI в первой группе у всех детей отмечалось только умеренное ухудшение качества жизни. Во второй группе у 13,14% (95% ДИ -3,86– 30,54) детей зафиксировано выраженное ухудшение качества жизни. В контрольной группе выраженное ухудшение качества жизни отмечалось у 20% (95% ДИ 2,46 – 37,53)детей, сильно выраженное ухудшение было у 15% (95% ДИ -0,64 – 30,64) обследуемых.

Таким образом, комбинированное применение пробиотиков у беременных и в последующем у новорожденных – наиболее эффективный метод первичной профилактики атопического дерматита у детей.

ИЗБИРАТЕЛЬНЫЙ ПОДХОД К КОРРЕКЦИИ ПИЩЕВЫХ ДИСФУНКЦИЙ У ДЕТЕЙ РАННЕГО ВОЗРАСТА

Ширикина М.В. Днепропетровск

В структуре патологии желудочно-кишечного тракта у детей раннего возраста значительное место занимают заболевания, вызванные метаболической и функциональной незрелостью организма. Незрелость нейрогуморальной регуляции создает предпосылки для нарушений моторики желудочно-кишечного тракта, недостаточности сфинктеров, что способствует возникновению функциональных нарушений, преобладающих среди заболеваний желудочно-кишечного тракта у детей раннего возраста.

Наиболее частым симптом, сопровождающим функциональные нарушения, желудочно-кишечного тракта у детей раннего возраста, является срыгивание, которое в ряде случаев отмечается у здоровых новорожденных. Само по себе срыгивание не является признаком какого-либо заболевания. Однако, упорные срыгивания у новорожденных или детей раннего возраста требуют проведения клинико-инструментальных исследований для выявления причины их возникновения.

Нами, для коррекции возникающих срыгиваний у детей первого года жизни при искусственном вскармливани, была рекомендована смесь Фрисовом. Благодаря наличию полисахаридов в виде камеди рожкового дерева, она имеет более густую и вязкую консистенцию, способствующую уменьшению регургитация пищи, и, как следствие, препятствует срыгиваниям. Эффективность смеси Фрисовом оценивалась по клиническим признакам: исчезновение срыгиваний и рвоты, достаточной прибавке в весе. Однако, исчезновение диспептических расстройств было отмечено не у всех детей. В ходе исследования было выделено две группы пациентов: І группа – с хорошей клинической эффективностью и ІІ группа - без ожидаемого клинического эффекта. В І группе частота срыгиваний, как правило, не превышала 4-6 раз в сутки небольшим объемом, возникающих после приема пищи и во время бодрствования, отмечались соответствующее возрасту прибавки веса. Во ІІ группе чаще отмечались упорные срыгивания, преимущественно - в горизонтальном положении. Некоторые дети плохо прибавляли в весе.

После проведенного комплексного обследования, включающего сбор анамнеза, объективную оценку клинических данных с оценкой физического развития ребенка, осмотр невропатолога, нейросонографию, были получены результаты, свидетельствующие о том, что у всех детей ІІ группы имело место перинатальное поражение ЦНС с синдромом вегето- висцеральных нарушений, способствующее развитию дисфункции органов пищеварения. Перинатальный анамнез был отягощен: недоношенность, морфофункциональная незрелость, хроническая внутриутробная гипоксия, перенесенные внутриутробные инфекции. Проведение повторных курсов медикаментозного лечения и курсов массажа способствовало становлению морфо-функциональной зрелости, исчезновению срыгиваний, но не ранее, чем через 1-3 мес от начала лечения.
Таким образом, в лечении функциональных расстройств питания у детей с отягощенным перинатальным анамнезом важен комплексный подход, включающий комбинацию медикаментозного лечения, диетотерапии, соблюдения режима кормления, правил введения прикорма, постурального положення во время сна.

АНТРОПОМЕТРИЧЕСКИЕ ПОКАЗАТЕЛИ И СОСТОЯНИЕ КАРДИО-РЕСПИРАТОРНОЙ СИСТЕМЫ У ДЕТЕЙ С ВРОЖДЕННОЙ КИЛЕВИДНОЙ ДЕФОРМАЦИЕЙ ГРУДНОЙ КЛЕТКИ

С.А.Мокия-Сербина., Д.И.Шульга*., Е.Е.Лойко**., А.А.Гордеева*., А.И.Сасюк**.

Днепропетровская государственная медицинская академия, факультет последипломного образования, кафедра педиатрии и лабораторной клинической диагностики, Украина. *КУ «Криворожская городская клиническая больница №8 ДОС», Кривой Рог, Украина. **Винницкий национальный медицинский университет им.Н.И.Пирогова, кафедра хирургических заболеваний детского возраста, Винница, Украина.

Врожденные деформации грудной клетки относятся к относительно распостраненным заболеваниям у детей и встречаются по данным различных авторов с частотой от 0,1% до 4,0% (А.В.Виноградов, 2004; М.М.Ravitch, 1977; E.W.Fonkalsrud, 2003). Килевидная деформация грудной клеткия (КГДК) является второй по частоте после воронкообразной и встречается приблизительно в 7 раз реже чем воронкообразная.
До недавнего времени КДГК рассматривалась как в основном косметическая проблема у детей, однако проведенные исследования все больше подтверждают наличие выраженных нарушений со стороны в первую очередь сердечно-сосудистой и дыхательной системы у пациентов с КГДК. Практически все пациенты имеют изменения антропометрических показателей.
Нами проведен анализ историй болезни 34 пациентов с килевидной деформацией грудной клетки 2-3 степени по классификации В.Б. Шамика в возрасте 7-18 лет, установлено, что 76,0% больных с КДГК имели симметричную форму деформации, 24,0% - асимметричную.

Анализ антропометрических показателей показал, что все больные с килевидной деформацией грудной клетки имели сниженную массу тела, кроме того они отличались от сверсников более высоким ростом, низкими показателями индекса Кетле и повышенным соотношенем размаха рук к росту и кисти к росту, сниженными индексами Варги и Эрисмана по сравнению с контрольной группой. Преимущественным типом конституции являлся астенический (67,8%).

У 28.2% пациентов с КГДК выявлена дыхательная недостаточность различной степени тяжести. ДН I степени преимущественно по рестриктивному типу у 74.6% , по обструктивному – у 25.4%. Наличие бронхиальной астмы выявлено у 11,4%, рецидивирующего и хронического бронхита у 18,6%, буллезной болезни легких – у 5,8%, гипоплазии легких – у 2,9%.
При анализе ЭКГ выявлены синдром укороченного PQ – 3,3%, синусовая тахикардия – 16,7%, аритмия – 40,0%, неполная блокада пр. ножки п. Гиса – 20,0%, замедление проведенияпо пр. ножке п. Гиса – 6,7%, блокада задней ветви левой ножки п.Гиса – 3,3%, нормальные показатели ЭКГ регистрировались только у 10,0% пациентов.
При анализе эхокардиограммы были установлены праворасположенное левосформированное сердце у 3,6%, пролапс митрального клапана 1 ст у 21,4%, малые аномалии развития сердца - диагональная трабекула в ЛЖ, добавочная хорда в ЛЖ , эктопическое крепление хордальных нитей к МК, добавочная папиллярная мышца МК соответсвенно у 25.0%, 25.0%, 14.3%, 3,0%, легочная гипертензия зарегистрирована у 18.6%. Умеренно выраженная трикуспидальная недостаточность выявлена у 39,3%, небольшая митральная недостаточность у 17,9%, фиброзные изменения АК у 3,6%, фиброзные изменения МК у 10,7%.
На реокардиограмме обнаружены признаки легочной гипертензии у 53,0%; при анализе фазового синдрома ПЖ выявлены гиподинамия (48,0%), гипердинамия (32.0%), стеноз выходного тракта (4,0%), недозаполненный ПЖ (4.0%), высокое диастолическое давление (12,0%). При анализе фазового синдрома ЛЖ гиподинамия у 42,0%, гипердинамия у 46,0%, переходное состояние между синдромами гипердинамии и недозаполненного ЛЖ – 8,0%, переходное состояние между смндромами стеноза выносящего тракта и гипердинамии ЛЖ – 4.0%; сократительная активность была повышена: ПЖ - 34,6%, ЛЖ – 76.0%, снижена: ПЖ – 30,8%, ЛЖ – 8.0%., норма: ПЖ – 34,6%, ЛЖ – 16,0%.

Следовательно, деформация грудной клетки является не только косметическим дефектом, но и сопровождается нарушением физического развития ребенка и оказывает существенное влияние на кардиально-респираторную систему, и в тяжелых случаях способствует формированию легочной гипертензии.

ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ АЛЕРГІЧНОГО РИНІТУ У ДІТЕЙ

Недельська С.М., Іванько О.Г., Шумна Т.Є., Толмачова Ю.С., Гітельман Б.М.

Запорізький державний медичний університет м. Запоріжжя КЗ ДЦПМСД № 10 м. Дніпропетровськ

Алергічний риніт сьогодні входить в п´ятірку найбільш розповсюджених хронічних захворювань і вражає близько 10 – 30 % дорослого та 42% дитячого населення. І хоч у віковій групі до 5 років розповсюдженість алергічного риніту найбільш низька, а зріст захворюваності відмічають в ранньому шкільному віці, але кожна четверта дитина дво- та трирічного віку вже має назальні симптоми, не пов′язані з наявністю гострого респіраторного захворювання. Складність диференціального діагнозу з інфекційною етіологією симптомів, на перший погляд легкість клінічного перебігу призводить до гіподіагностики патології та відсутності достовірних даних про її динаміку по аналізу звертаємості за медичною допомогою. Адже діагностика алергічного риніту, особливо у маленьких пацієнтів, викликає складності у багатьох клініцистів, які в більшому ступені схильні відносити назальні симптоми до клінічних проявів гострих респіраторних вірусних інфекцій, аденоїдних вегетацій, викривлення носової перетинки, і в більш старшому віці та у дорослих – риносинуситів, вазомоторних ринітів, поліпозів, кіст, ніж до алергічних процесів. Звичайно, слід пам′ятати, що інородні тіла в носі та пухлини теж проявляються назальними симтомами захворювання. Це особливо актуально при проведенні диференційної діагностики у дітей, які не можуть адекватно оцінити свої суб'єктивні відчуття. Імітувати риніт, особливо у маленьких дітей, також може гастроезофагальний рефлюкс. Викликати ринорею може холодне сухе повітря («риніт лижника»).

Описана також форма неалергічного риніту, пов'язаного із синдромом хронічної утомлюваності. Але завжди набряк слизової оболонки носу, відчуття закладеності з частим ураженням навколоносових пазух, розвитком рецидивуючого та ексудативного середнього отиту з дисфункцією євстахієвих труб, синдромом «затікання» призводить до скарг на головний біль та біль в різних органах, млявість, порушення когнітивних здібностей та короткочасної пам'яті внаслідок розвитку хронічного гіпоксичного стану. До того ж алергічний риніт часто є дебютом бронхіальної астми (у 90% хворих) та погіршує її перебіг, суттєво збільшуючи число викликів швидкої медичної допомоги. Це дає підстави для подальшого більш поглибленого вивчення причин, клінічного перебігу та виходу алергічних ринітів у дітей.

АНАЛИЗ ФИЗИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ ДЕТЕЙ С ИЗБЫТОЧНОЙ МАССОЙ

Яковенко В.В., Симферополь.

Целью исследования явилась оценка физического развития детей с избыточной массой тела (ИзбМТ) для определения адекватных критериев ИзбМТ или ожирения.
Исследуемые пациенты были разделены на две группы. В группу 1 вошли 45 детей и подростков с ИзбМТ в соответствии с критериями МКБ-10, раздела Е.66 с индексом массы тела между 85 и 95 перцентилем. В группу 2 отобраны 55 пациентов с ожирением, в соответствии с критериями МКБ-10, раздела Е.68 с индексом массы тела выше 95 перцентиля. В группу контроля вошли 35 практически здоровых детей и подростков, не предъявлявших жалоб, с ИМТ от 5 до 85 перцентиля. В анамнезе у этих детей отсутствовали данные за эндокринную патологию, показатели глюкозы и липидов крови находились в пределах возрастной нормы. Для решения поставленных задач у всех детей были изучены: абсолютные показатели массы, индекс массы тела (ИМТ), показатели изолированного количества жира (FTA) и отсутствия жировой ткани (LBM).

При сравнительной оценке абсолютных показателей массы и ИМТ у пациентов основной группы мы выявили достоверно большие показатели в группе 2 (73,94±2,48, 27,31±0,47, соответственно) в сравнении с аналогичными параметрами в группе 1 (64,03±2,14, 23,91±0,30, соответственно) (р<0,05). Сравнивая показатели в группе 1, нами отмечена большая разница колебаний данных показателей в зависимости от возраста. Учитывая полученные данные, мы рассчитали сигмальные отклонения (SD) и перцентили для ИМТ в исследуемых группах. Важным, по нашему мнению, является отсутствие достоверных различий (р>0,5) в группах 1 и 2, по возрастным критериям, по показателям SD и перцентилей ИМТ, что позволяет стандартизировать оценку ИзбМТ и ожирения, использовать данный показатель вне зависимости от возраста ребенка, адекватно разделить пациентов с нормальной и избыточной массой. Средний перцентиль ИМТ в группе 1 (90,57±0,63), как превышающий 85 перцентиль, позволил нам поставить диагноз ИзбМТ всем обследованным детям, вне зависимости от возраста. Учитывая, что 85 перцентиль соответствует 1,036 SD, в группе 1 - ИМТ имел отклонение 1,35±0,04 SD. Это подтверждает суждение о показателе, превышающим 1SD, как необходимом для дополнительного обследование, и постановки диагноза ИзбМТ. В группе 2 перцентиль ИМТ (98,19±0,20) превысил 95 перцентиль, что позволило поставить диагноз ожирения. Полученный нами показатель перцентиля ИМТ в группе 2 был резко отклонен до 2,29±0,07 SD, что уже соответствует патологическому состоянию (95 перцентиль соответствует 1,645 SD, что не выходит за рамки условной нормы). Выявленные показатели перцентили SD и ИМТ в обеих группах были достоверно выше (р<0,05) аналогичных показателей у детей и подростков в контрольной группе (0,47±0,15 и 36,80±4,60, соответственно). Мы проанализировали уровень FTA у пациентов обеих групп и в контроле. Уровень FTA в группе 1 увеличен достоверно (р<0,05), практически двукратно (15,95±0,83), а в группе 2 – увеличен в 2,5 раза (20,84±1,27), (р<0,05) по сравнению с контрольной группой (8,65±0,51)
Не менее важным, по нашему мнению, является относительный показатель массы ребенка, при отсутствии жировой ткани (LBM). По нашим данным LBM в группе 1 (48,08±1,67) и группе 2 (53,10±1,48) был достоверно больше, чем в контрольной группе (42,80±1,22) (р<0,05). Важно отметить также, что показатель LBM в группе 2 определялся достоверно больше, чем в группе 1 (р<0,05).

Таким образом, индекс массы тела (ИМТ), показатели изолированного количества жира (FTA) и отсутствия жировой ткани (LBM) являются важными критериями ИзбМТ и ожирения. Увеличение массы тела у пациентов с ИзМТ и ожирением идет не только за счет увеличения количества жировой ткани, а с включением процессов увеличения остальных тканей, как результат более глубоких метаболических процессов, а не только роста жировой ткани в организме.

МЕСТО ФЕРМЕНТОТЕРАПИИ В ЛЕЧЕНИИ ДЕТЕЙ С ИДИОПАТИЧЕСКОЙ АНТИБИОТИКОАССОЦИИРОВАННОЙ ДИАРЕЕЙ

М.Е. Маменко, О.И. Ерохина, Т.В. Будник

ГЗ «Луганский государственный медицинский университет»

Антибактериальные препараты занимают лидирующие позиции как по частоте использования в клинической практике, так и по числу нежелательных воздействий на организм человека, в том числе со стороны желудочно-кишечного тракта пациента. При антибиотикоасоциированной диарее (ААД) происходит ускорение кишечного транзита с накоплением в просвете кишечника углеводов и других нутриентов, не подвергшихся полноценному метаболизму. Характерным для детского возраста является быстрое развитие вторичного синдрома мальдигестии и мальабсорбции. Усиление процессов гниения и брожения в просвете кишечника создает благоприятную среду для избыточного бактериального роста. Токсины, продукты жизнедеятельности бактерий и неполного метаболизма в свою очередь стимулируют перистальтику кишечника, замыкая тем самым порочный круг. Токсическое повреждение клеточных эндотелиоцитов усугубляет мальабсорбцию и делает включение в терапию ААД высокоактивных панкреатических ферментов патогенетически обоснованным.
Цель исследования: изучить эффективность и безопасность использования ферментотерапии при лечении идиопатической антибиотикоассоциированной диареи у детей.

Пациенты и методы. Обследовано 52 ребенка в возрасте 6 мес. – 10 лет (средний возраст 2,8±2,0; 25 девочек и 27 мальчиков), у которых на фоне 10-дневного курса антибиотикотерапии, положительной динамики основного заболевания, отмечалось учащение стула до 4-6 раз в сутки, без патологических примесей (крови и гноя). Объем исследования включал: анализ клинико-анамнестических данных, общеклинические анализы, биохимическое исследование крови, копрограмму, микробиологическое исследования кала, рентгенографию органов грудной клетки, УЗИ органов брюшной полости. Детям основной группы (n=32) дополнительно к базисной терапии добавлены пробиотики (Лацидофил) и панкреатические ферменты (микротаблетированная форма препарата Пангрол 10000) в течение 10 дней. Детям группы контроля (n=32) для коррекции ААД назначались только пробиотики. Эффективность включения в комплексную терапию препаратов панкреатина оценивалась по динамике диспептического, болевого и диарейного синдромов на 3, 7, 10 сутки терапии. Статистическую обработку полученных результатов проводили при помощи программы Microsoft Exel 2007 с расчетом параметрических и непараметрических критериев.
Результаты исследования и их обсуждение. Наиболее часто ААД развивалась в возрасте от 1 до 3 лет (27/52, 51,9±6,9 %) на 2,4±0,9 сутки терапии цефалоспоринами (67,3±6,5 %), макролидами (25,0±6,0 %), защищенными пенициллинами (3,8±2,7 %). В клинике ААД отмечалось: учащение стула до 6 раз в сутки (80,8±5,5 % детей), до 7–8 раз в сутки (19,2±5,5 %), двух-, трехкратная рвота (61,5±6,7 %), ухудшение аппетита (71,2±6,3 %), субфебрилитет (23,1±5,8 %), вялость, сонливость (26,9±6,1 %). В копрограмме нейтральный жир выявлен у каждого второго пациента (50,0±6,9 %), йодофильная флора – у 61,5±6,7 %, мыла — у 9,6±4,1 % обследованных, непереваренная клетчатка — у 57,7±6,7 %, крахмал – у 34,6±6,6 %, мышечные волокна – у 3,8±2,7 %. В анализе кала на дисбактериоз в большинстве случаев имела место условно-патогенная флора: Klebsiella oxytoca (26,9±6,1 %), Enterobacter cloacae (5,8±3,2 %), Enterobacter aerogenes (15,3±5,0 %), Staphylococcus aureus (11,5±4,4 %). Кроме того, у большинства обследованных детей отмечалось снижение числа бифидобактерий, кишечных палочек.

Дополнительное включение в схему лечения панкреатина позитивно влияло на динамику проявлений диспептического синдрома: срыгивания, тошнота отмечались на третий день терапии у 15,6±6,4 % основной группы (45,0±11,1 % контроль, р<0,05), боли в животе у 9,4±5,2 % детей основной (25,0±3,75 % в контрольной группе), метеоризм у 6,3±4,3 % против 35,0±10,7 %, р<0,05. На третий день наблюдения диарея сохранялась у 12,5±5,8 % детей основной и у 40,0±10,9% контрольной групп (р<0,05). К десятому дню наблюдения разница в интенсивности болевого, диспептического и диарейного синдрома между группами нивелировалась. Включение в схему лечения детей с ААД панкреатина позволила нормализовать показатели копрограммы у большинства детей по данным контрольного исследования кала на 7-е сутки от начала терапии. Только у 4-х из 32-х наблюдаемых детей 12,5±5,8 % обнаруживалась слизь. Нейтрального жира, крахмала, непереваренной клетчатки, йодофильной флоры в кале у пациентов данной группы не было. Побочных эффектов и случаев непереносимости свиного панкреатина в ходе исследования не наблюдалось.

Выводы. Включение в программу терапии детей с антибиотикоассоциированной диареей препаратов панкреатина наряду с пробиотиками оказывает положительное влияние на динамику диарейного, болевого и диспептического синдромов, позволяет нормализовать процессы пищеварения. Быстрая положительная динамика клинических проявлений ААД позволяет в большинстве случаев продолжить базисную терапию основного заболевания без смены антибиотика.

ВПЛИВ ПОРУШЕНЬ ТИРЕОЇДНОГО СТАТУСУ В ДІТЕЙ ІЗ ДИФУЗНИМ НЕТОКСИЧНИМ ЗОБОМ НА ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ГАСТРОІНТЕСТИНАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

М.Є.Маменко, О.О. Бугаєнко

ДЗ «Луганський державний медичний університет», м. Луганськ

Дифузний нетоксичний зоб (ДНЗ) у дітей є одним із найпоширеніших ендокринних захворювань. Найчастіше він виникає внаслідок йодного дефіциту. В той же час одне з провідних місць в структурі соматичних захворювань займають функціональні гастроінтестинальні розлади (ФГР), розвиток яких є наслідком порушень вегетативної та гуморальної регуляції. Важливу роль у гуморальній регуляції органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) відіграють пептидні гормони та біогенні аміни, зокрема серотонін.

Мета дослідження: вивчити значення порушень тиреоїдного статусу та продукції серотоніну у виникненні ФГР у дітей з ДНЗ.
Матеріали і методи. Обстежено 695 дітей 5-11 років на базі молодших класів загальноосвітніх шкіл (суцільна вибірка) із проведенням анкетування, огляду та антропометрії дітей, пальпації щитовидної залози (ЩЗ). УЗД щитовидної залози та органів ШКТ, визначення тиреотропного гормону (ТТГ), тироксину вільного (віл.Т4), серотоніну проведено 88 дітям із зобом, які були відібрані у час скринінгового обстеження. Групу порівняння склали 39 дітей аналогічного віку й статі без ознак тиреоїдної патології, гострих та хронічних інфекційних і соматичних захворювань. Статистична обробка даних за допомогою Microsoft Excel 2007.
Результати дослідження та їх обговорення.

Проведене скринінгове дослідження дозволило встановити наявність зоба за даними пальпації у 25,8±1,6 % (179/695) обстежених учнів молодших класів. За результатами анкетування скарги на періодичні болі в животі мали місце у 77,0±1,6 % (535/695) обстежених. Диспептичний синдром різного ступеня виразності спостерігався у 60,1±1,9 % (418/695) школярів і проявлявся у вигляді нудоти, блювоти, відрижки, підвищеного газоутворення, болю та важкості у правому підребер'ї. Закрепи батьки відмічали у 22,2±1,6 % (154/695) школярів. Об'єктивне обстеження дозволило встановити симптоми ураження ШКТ загалом у 62,3±1,8 % (433/695) обстежених дітей. Під час поглибленого дослідження дітей із збільшеною щитовидною залозою (ЩЗ) підтверджено наявність зоба в 100 % випадків за даними УЗД згідно нормативів ВООЗ 2007 року.
Було встановлено, що більшість дітей із зобом (42,0±5,3 %, 37/88) мають ознаки зниження функціональної активності ЩЗ на рівні мінімальної тиреоїдної дисфункції та субклінічного гіпотиреозу (10,2±3,2 %, 9/88). Зниження функціональної активності ЩЗ у дітей із зобом підвищує ризик розвитку ФГР, переважно за рахунок гіпокінетичних станів: при мінімальній тиреоїдній дисфункції достовірно частіше спостерігалися ознаки функціональної диспепсії (ФД) переважно з постпрандіальним дистрес-синдромом (ПДС) – 48,6±5,3 % (18/37) та синдром подразненого кишечника (СПК) із закрепами – 27,0±7,3 % (10/37). Серед дітей із субклінічним гіпотиреозом СПК із закрепами складали 88,9±10,5 % (8/9) проти 2,4±2,3 % (1/42) – серед обстежених з оптимальним рівнем ТТГ (р<0,0001).
Наявність тиреоїдної патології зі зниженням функціонального стану ГТС супроводжувалася уповільненням продукції серотоніну, що сприяло збільшенню частоти ФГР у дітей переважно за рахунок гіпокінетичних станів. При мінімальній тиреоїдній дисфункції середня концентрація серотоніну становила 63,0±0,31 нг/мл проти 5,05±0,63 нг/мл (р<0,0001) у дітей з оптимальним функціональним станом ГТС. Найнижчий рівень серотоніну спостерігався в групі дітей із субклінічним гіпотиреозом – 2,84±0,71 нг/мл (р=0,029). При наявності функціональної гастроінтестинальної патології середня концентрація серотоніну була мінімальною у дітей із СПК із закрепами – 3,78±0,46 нг/мл, що достовірно нижче, ніж у школярів із ФД із синдромом епігастрального болю (4,53±0,97 нг/мл, р=0,007) та ФРЖМ із гіперфункцією жовчного міхура (4,09±0,74 нг/мл, р=0,021).

Висновки. Наявність тиреоїдної патології та зниження функціональної активності ГТС сприяють збільшенню частоти функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей переважно за рахунок гіпокінетичних станів (дискінетичний варіант функціональної диспепсії, синдром подразненого кишечника із закрепами, функціональні розлади жовчного міхура за гіпокінетичним типом тощо). У дітей із тиреоїдною патологією має місце зниження серотонінергічної активності переважно за рахунок пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом та мінімальною тиреоїдною недостатністю. Найнижчий рівень функціональної активності гіпофізарно-тиреоїдної та серотонінергічної систем спостерігається у дітей із СПК за наявності закрепів та із функціональними розладами жовчного міхура за гіпокінетичним типом, що дає підстави вважати порушення продукції серотоніну одним із можливих механізмів розвитку функціональних гастроінтестинальних розладів у дітей із захворюваннями щитовидної залози.

ФУНКЦІОНУВАННЯ ГІПОФІЗАРНО-ТИРЕОЇДНОЇСИСТЕМИ У ДІТЕЙ ГРУДНОГО ВІКУ В УМОВАХ ЙОДНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

Бєлих Н.А., Шлєєнкова Г.О., Донцова К.М.

ДЗ «Луганський державний медичний університет», м. Луганськ, Україна

Вагітні, матері-годувальниці та діти, особливо перших 2-х років життя, є групами максимального ризику розвитку йододефіцитних захворювань внаслідок чисельних негативних ефектів йодної недостатності на розвиток дитини. Протягом першого року життя грудне молоко є практично єдиним продуктом харчування дитини, тому воно повинне забезпечувати не лише потребу дитини в основних нутрієнтах, але й у мікроелементах, в тому числі й у йоді.

Мета дослідження: оцінити функціонування гіпофізарно-тиреоїдної системи у дітей грудного віку в залежності від застосування йодної профілактики та її відсутності.
Матеріали та методи. У межах епідеміологічного 30-кластерного дослідження анте- та післянатального дефіциту мікронутрієнтів визначали вміст йоду в грудному молоці (n=62), поглиблено обстежували 172 дитини із визначенням йодурії, рівню тиреотропіну (ТТГ), вільних фракцій тироксину (fT4) та трийодтироніну (fТ3) імунохемілюмінесцентний методом у віці 3, 6, 9 та 12 місяців. Всі діти були розподілені на 2 групи: І група – 76 дітей, матері яких під час вагітності та лактації вживали препарати калію йодиду (250 мкг/добу); ІІ група – 96 дітей, матері яких йодної профілактики не отримували. При обробці результатів використовували стандартні засоби Microsoft Excel 2007 з розрахунком параметричних та непараметричних критеріїв.
Результати дослідження та їх обговорення.

За результатами неонатального скринінгу концентрація ТТГ у обстежених дітей перебувала в межах від 0,1мМО/л до 15,1мMО/л, випадків вродженого гіпотиреозу виявлено не було. На тлі антенатальної ЙП концентрація ТТГ була достовірно нижчою (2,5±0,6мМО/л проти 3,2±0,4мМО/л, р<0,05), а частота неонатальної гупертиреотропінемії (вміст ТТГ>5,0мМО/л) – вищою (13,8±4,5% проти 24,1±4,8%, відповідно, р<0,05).
Застосування матерями йодної профілактики під час лактації значимо вплинуло на вміст йоду в грудному молоці: медіана склала 101,4мкг/л проти 56,1мкг/л у тих матерів, які не вживали водовмісних препаратів (р<0,05). Внаслідок цього, діти в 1 групі мали вдвічі більшу медіану йодурії (177,1мкг/л проти 81,5мкг/л відповідно, р<0,05).
Рівень ТТГ та тиреоїдних гормонів протягом першого року життя постійно змінювався. У 3 місячному віці показники між групами не мали вірогідної відмінності: вміст ТТГ складав 2,6±0,2мМО/л в 1 групі та 2,9±0,2 мМО/л у 2 групі, fТ3 - 2,5±0,1пмоль/л та 2,3±0,2пмоль/л відповідно, fТ4 – 12,6±0,8нмоль/л та 11,3±1,1нмоль/л відповідно (р>0,05). В 6 місячному віці концентрація ТТГ зменшилася в І-й групі до 1,9±0,2мМО/л проти 2,7±0,2мМО/л у ІІ групі (р<0,05), концентрація вільного тироксину була вищою в 1 групі - 15,4±0,4 нмоль/л проти 12,8±0,8нмоль/ (р<0,05). На 9 місяці життя рівень ТТГ знизився та сягнув найнижчих значень в 1 групі (1,2±0,3мМО/л проти 2,6±0,1мМО/л у 2 групі, р<0,05 ). Вміст fТ4 в даний період зменшився порівняно з 6 місяцями в обох групах та був вищим у 1-й групі (14,8±0,8 проти 11,5±0,9пмоль/л, p<0,05). У віці 12 міс. відзначена тенденція до підвищення тиреотропіну в обох групах, проте на фоні йодної профілактики рівень ТТГ у дітей був вірогідно вищим (1,3±0,2 проти 2,1±0,3мМО/л, p<0,05). Вміст вільного тироксину у 1 групі, як і раніше, був статистично значимо вищим за показник 2 групи (14,9±1,2нмоль/л проти 12,7±0,8нмоль/л (p<0,05). Концентрація вільного трийодтироніну вірогідно не відрізнялася.

Висновки. Відсутність антенатальної йодної профілактики зумовило більшу частоту дезадаптації гіпофізарно-тиреоїдної системи новонароджених, що проявилося зростанням питомої ваги дітей із неонатальною гіпертиреотропінемією.
На тлі застосування йодної профілактики матерями під час лактації визначалося вірогідне зростання вмісту йоду в грудному молоці, що позитивно впливало на рівень йодурії, сприяло більш ранньому дозріванню гіпофізарно-тиреоїдної регуляції та проявлялося більшим рівнем тироксину протягом всього першого року життя.